Із уст дитини

Ще маленьким, дивлячись як татко курить і як мама вмовляє його покинути, я вирішив для себе, що ніколи не буду курити, щоб не засучувати маму.

Але як швидко летить час і ще швидше ми забуваємо про дитячі обіцянки.

В школі ти дивишся на дорослих хлопців. Ти в захваті від цих велетнів, на фоні яких ти виглядаєш просто малесенькою комашкою. Хочеться у всьому бути на них схожими - говорити, як вони, дивитися, як вони, ходити, як вони. І одного разу, зрадивши своїм дитячим принципам я навіть потягнувся до цигарки, бо так робили вони. Чи було спочатку соромно за свій вчинок? Скажу відверто - ні! Навпаки, я пишався собою, пишався, що вже чиню, як дорослий і стаю на рівні старшокласників. Я не думав, навіщо це мені, яка з цього користь і чому, я не можу бути просто самим собою. Думки тільки одні - треба рівнятися на старших хлопців, тільки так і не інакше. Так сталося, що мій мозок крім ейфорії від цього вчинку, ні про що не думав, і я навіть не викинув пачку з цигарками, якими мене пригостили старшокласники, а поклав її до кишені.

Вона, як завжди, зі своїми запитаннями про те, як пройшов день у школі причепилася мама. Та ще й так уважно вдивлялася мені у вічі, що я швидко згадав і про цигарки, і про куріння, і про пачку цигарок у кишені курточки. І мамина інтуіція, а може і нюх не підвели, і на мене дивився схвильований, занепокоєний погляд стурбованої матусі.

Хотілося, щоб вона просто насварила мене, знайшовши цигарки. Я хотів, щоб вона кричала, ображала мене, але вона була така мовчазна і засмучена, що я готовий був провалитися під землю, щоб не бачити тих, повних сліз очей. Вона просто мовчала і не промовляла ні слова. Потім я чув, як вона плакала всю ніч.

Я не спав тоді і проклинав і тих старшокласників, і ті цигарки, і те доросле життя, яке було зовсім мені не потрібне без маминої усмішки. Хто вони мені усі такі, що я послухався і зробив так боляче своїй найдорожчій у світі людині?

Шкодуючи про свій вчинок, я зустрів ранок. Я попросив свою матусю, щоб вона ніколи більще не хвилювалася так. І пообіцяв, що більше ніколи не візьму до рук ті цигарки.

Не може бути нічого важливішого за почуття моїх рідних. Мама повірила мені і пробачила. Але я ніколи не забуду тих засмучених, заплаканих, стурбованих очей.

Скоріше ви усі старшокласники відмовитеся від куріння, ніж я закурю - твердо вирішив від сьогодні я.